У Подільскому духовному центрі адвентистів сьомого дня м. Києва 21 листопада відбулось скорботне служіння. Проводжали Джея Рендола Слупа, який зник у столиці 14 травня 2013 року. Рік тому його тіло знайшли, до цього часу робили експертизу. Труну переправлять дітям у США для поховання.

Син Джея Слупа — Грегорі в листі до українських вірян написав: «Моя мама передає слова подяки вам і всім, хто жертвував своїм часом і силами в справі пошуків Джея Слупа й повернення його тіла додому. Вона дуже вдячна вам за ваші молитви, час, енергію та турботу, яку ви проявили до нашої сім’ї. І вона дуже цінує те, що у нас є така велика й любляча церковна сім’я».

Некролог

Джей Рендол Слуп народився 19 листопада 1935 року в Колдвелі, штат Айдахо. Він був четвертою дитиною в сім’ї Рендола і Файі Слупів.

У Джея було три старших сестри, а через 8 років після народження Джея в їхній родині народилася ще одна дівчинка. Усього в їхній сім’ї було 5 дітей — 4 дочки і син.

У студентські роки Джей завжди був старанним і цілеспрямованим, і викладачі його дуже любили. Ще з дитинства він дуже цікавився складними і серйозними предметами. Його кузен Чарльз пам’ятає, як Джей проявляв глибокий інтерес до духовних речей, ще коли вони разом гралися у дитинстві в Колдвелі.

У 1948 році, коли Джею виповнилося 13 років, їхня сім’я переїхала з Колдвелу в Кін, штат Техас, а в 1952 році вони знову переїхали до Лінкольну, штат Небраска. Там Джей вступив на навчання до уніонного колежду, тоді йому було лише 16 років. Там у нього з’явилася можливість працювати на друкарському верстаті, і згодом він став уже професійним набірником тексту. Ця робота йому так подобалася, що тоді він навіть мріяв зробити літературне служіння справою всього свого життя.

Джей зустрів свою майбутню дружину Шарлін під час навчання в коледжі в 1955 р. Шарлін добре пам’ятає свій перший політ літаком на “День відкритих дверей коледжу”, куди Джей запросив її поїхати. У неї залишилися найкращі спогади про цю подорож, хоча ревіння мотору не дозволяло їм навіть спілкуватися під час польоту. А на Різдво двоє закоханих вирушили на концерт, щоб послухати твір Генделя “Месія” в університеті штату Небраска. І коли соліст заспівав “Він погорджений був, Його люди покинули, страдник, знайомих з хворобами…”, Шарлін побачила сльози на обличчі Джея, і вона добре пам’ятає, як ще тоді у неї промайнула думка про те, якою особливою людиною повинен бути Джей.

27 травня 1956 року Джей закінчив коледж у якості найкращого студенту у своєму класі. А о 4-й годині після обіду вони з Шарлін одружилися. Джею тоді було 20 років. Ми лише можемо уявити собі, як прикро йому було, коли згідно з законами штату Небраска він ще не мав права розписатися у своєму власному свідоцтві про одруження. Його батьки також були цим здивовані, але вони з радістю поставили свій підпис замість сина. У тому ж році восени, Джей розпочав навчання на медичному факультеті Коледжу Медичних Євангелистів (тепер цей коледж називається Університетом Лома Лінда).

Після закінчення медичного факультету у 1960 році Джей Слуп протягом цілого року проходив інтернатуру, а потім ще один рік стажувався на курсі внутрішньої медицини в лікарні Уайт Меморіал Хоспітал в Лос-Анжелосі. Там у них народилися близнята Рік і Ренді. А уже через рік сім’я переїхала в Ла-Гранд, штат Орегон, де Джей працював лікарем сімейної медицини протягом двох років. Але в 1964 році вони знову переїхали назад у Лос-Анжелос, щоб зайняти вакантну посаду акушера-гінеколога в лікарні Уайт Меморіал.

Під час їхньої праці у цій лікарні Джея призвали в армію у військово-повітряні сили, база яких знаходилася в Техасі, і протягом двох років сім’я Джея проживала там. Там Джей був єдиним медиком внутрішньої медицини і гінекології, за що його дуже цінували. Там, у Техасі, у них народився третій син Грегорі. Ці два роки служби і стажування пройшли дуже плідно і радісно, незважаючи на те, що переїзд туди був незапланованим. У лікаря на військовій базі не було такого великого напливу пацієнтів, як у лікарні, тому сім’я могла більше часу проводити разом.

Коли Джей закінчив своє стажування як лікар внутрішньої медицини і гінекології, прийшов час подумати про місце своєї постійної лікарської практики. І сім’я вирішила повернути свій погляд на північний захід. Їхні роздуми зупинилися на містечку Якіма. І у 1969 році Джей, Шарлін і їх троє синів переїхали до міста Якіма — воно й стало їхнім домом на наступні 45 років.

Джей був практикуючим гінекологом в м. Якіма з 1969 до 2005 року. Йому дуже подобалася акушерська практика, навіть незважаючи на безсонні нічні чергування, які доводилося проводити в лікарні. І однією з причин, чому він так любив акушерську справу, було те, що майбутні мами були дуже відкриті для того, щоб змінити свій спосіб життя заради власного здоров’я та здоров’я своїх дітей. І Джей отримував велике задоволення, коли бачив, як ці майбутні мами стають здоровішими як фізично, так і у сприйнятті духовних істин.

І коли Джей побачив, які великі зміни можна внести в життя людей, просто змінюючи спосіб життя, він вирішив відкрити центр здорового способу життя, щоб мати змогу допомагати не лише вагітним жінкам, але й усім іншим людям. З групою інших адвентистів-медиків у 1978 році такий центр розпочав роботу, і працював протягом наступних 15 років. Діти згадують, що їхній батько віддавав багато часу, працюючи лікарем і читаючи лекції по ЗСЖ у цьому центрі. Ця волонтерська робота є прикладом того, що усе життя він розумів важливість принципів здорового способу життя і мав глибоке розуміння зв’язку вістки про здоров’я і трьохангельської вістки — а саме — що людині потрібне добре фізичне здоров’я, добре розумове здоров’я, а також добре духовне здоров’я — тобто, налагоджені стосунки з Богом.

У 2005 році Джей вийшов на пенсію і розпочав служіння в якості директора відділу здоров’я у Верхньо-Колумбійській конференції Церкви адвентистів сьомого дня. Тут він і далі мав можливість навчати людей вірним принципам способу життя і особливо розкривати зв’язок фізичного, ментального і духовного здоров’я у житті й служінні. Крім цього останні 14 років життя його регулярно запрошували для проведення семінарів про ЗСЖ в різних громадах та у різних країнах.

Лише в Україні Джей побував 5 разів. Джей використовував будь-яку можливість допомагати людям пізнати Бога та прийняти здоровий спосіб життя, проводячи конференції для служителів та медичні програми для всіх охочих. Він любив цю справу, і вона була змістом його життя. Він був готовий їхати на служіння людям навіть тоді, коли не вистачало місця в машині й доводилося їхати в багажнику. Його сини перейняли місійний дух свого батька й також були місіонерами в Африці. Вони робили так саме тому, що наслідували приклад батька.

Останній раз Джей Слуп поєднав поїздку в Україну з поїздкою в Сербію в травні 2013 року. Мета поїздки — допомога у відкритті й консультування двох церковних клінік — у Сербії та в Києві.

Але 14 травня 2013 року він вийшов на ранкову прогулянку з офісу УУК і більше не повернувся. Багато з працівників офісу УУК, телеканалу Надія, студенти УАЦВО протягом двох тижнів намагалися знайти Джея. До пошуків були залучені всі можливі й неможливі ресурси. В Україну негайно прибув внук Джея — Джефф, а згодом і його син Ренді. Також зі Сполучених Штатів приїхали три волонтери із Американської служби пошуку і спасіння людей. За короткий час до пошуку підключилася всесвітня церква і в Україну прибули два міжнародні спеціалісти з пошуку людей. На превеликий жаль, усі ці зусилля не привели до бажаного результату. І тіло Джея Слупа було знайдене лише в листопаді 2015 року в Києві у вентиляційній шахті при відновленні будівельних робіт в одному із будинків неподалік від парку, куди він пішов на прогулянку. Після довготривалої судово-медичної експертизи слідів насильницької смерті Джея Слупа виявлено не було, але причина смерті залишається не встановленою.

Однак ми впевнені, що все можливе було зроблено. Ми твердо знаємо, що Божі думки — це не наші думки, і Божі дороги — не наші дороги, і Бог бачить те, чого ми побачити не в змозі. Хоча ми не розуміємо, чому так трапилося, але ми віримо, що Бог робить все правильно й продовжуємо довіряти Йому.

У книзі Е. Уайт “Бажання віків” на с. 225 є чудові слова, які несуть нам підтримку в такі важкі й не до кінця зрозумілі хвилини:

“Бог завжди веде Свій народ шляхом, який вони вибрали б для себе самі, якби мали змогу бачити кінець від початку і розуміти славну мету праці, котру вони виконують разом із Ним. Ні Єнох, який був узятий на Небеса, ні Ілля, котрий вознісся на вогненній колесниці, не були більшими чи достойнішими за Івана Хрестителя, який самотньо загинув у в’язниці. “Адже вам даровано через Христа не тільки вірити в Нього, а й за Нього страждати” (Флп 1:29). З усіх дарів, які Небеса можуть послати людям, спільність із Христом у Його стражданнях — це вияв найбільшого довір’я і найвищої честі”.

Джерело: adventist.org.ua
Фото Володимира Божинського