Хто, як правило, чекає на Новий рік, щоб отримати приємні сюрпризи, подарунки, або щоб відвідати казкові вистави? Звісно, що діти. Але, як виявилося, це правило має виняток. І це довели слідопити клубу «Моноліт», які, напередодні Нового року, подарували членам та гостям четвертої київської громади АСД на Комарова 40-а справжнє свято.

Слідопити взяли всю відповідальність за проведення суботнього служіння на себе. Навіть звичайна для всіх дитяча історія стала дорослою, і розповідь була на цілком дорослу тему – про щомісячну звітність. Дорослі залюбки зайняли місця дітлахів. Ні одне служіння не обходиться без співу тому цього разу слідопитський хор прославляв Бога надихаючими гімнами.

Темою служіння стало актуальне питання сьогодення – цінність часу. Недарма у всіх сферах життя існує таке поняття як «тайм менеджмент» (управління часом). Адже часу так мало, коли поспішаєш, і так багато, коли чекаєш. Ведучі – Марія Шуберт та Данило Колодій – ставили запитання до залу: як треба використовувати час, як правильно розставити пріоритети, тощо. Адже хтось каже, що найважливіше – це сім’я, хтось – що служіння іншим, але висновок був такий – без Христа не має сенсу ні те ні інше, бо якщо Він стає нашим головним пріоритетом, тоді кожна секунда набуває сенс.

Чи приймаємо ми Христа? Ісус каже: «Слухай, заглиблюйся, йди, навчи». Проте, як часто буває – щось робиш – і не встигаєш, докладаєш зусилля – і знову невдача. Тоді виникає запитання: чи взагалі це потрібно Богу? Колись Він казав «йдіть та навчіть», але можливо Він передумав? Виявилося, слідопитів не так легко звести з вірного шляху, і на ці запитання вони твердо відповідали, що потрібно пам’ятати: Бог незмінний, і якщо щось не виходить – це не повинно розчаровувати. Не потрібно опускати руки у відчаї, але навпаки – підіймати в молитві.

Звісно, нелегко довіряти Богу в тому, що всі, навіть дрібні з людської точки зору питання, під Його контролем. Але тільки довіряючи Йому можна звершити задумане Ним. Що ж тоді робити? Не спішити у свої планах? Стояти та чекати? Відповідь проста: іди і роби, але прислухайся до Нього. Бо Господь обов’язково зробить намічене, але запитання лише в тому, з тобою, чи без тебе. І коли Він прийде вдруге, кожен дасть Йому звіт про той час, що був відведений. Христос запитає про це кожногго особисто.

Що ж таке хвилина? 60 секунд, 1/60 години… Якщо чекаєш в черзі, або розігріваєш їжу, очікуєш зеленого світла, рекламна пауза – це лише частинка твого часу. Але одна хвилина може змінити все! Зараз ти – ніхто, а через хвилину – ти відомий на всю країну, або знаходишся під руїнами свого життя. Дзвінок з онкоцентру щодо аналізів, повідомлення з поліції про рідну людину, стихійне лихо, усвідомлення, що ви помираєте, вас визнали винним, вас звільнили… Ви готові до цього? Що ви обираєте: спасіння чи смерть? Адже часу немає, вибір треба робити негайно, поки Бог не сказав : «Твій час вичерпано».

Проповідь проректора з соціально-виховної роботи Українського гуманітарного інституту Колодія Андрія Даниловича підкреслила роздуми слідопитів. Згадавши про найдорожчі валюти світу, такі як кувейтський динар, бахрейнський динар, великобританський фунт стерлінгів тощо, всі погодилися, що все ж таки найдорожча валюта – це час. Недарма існує вислів – «Час – це гроші» – з твору відомого американського вченого та політичного діяча Бенджаміна Франкліна «Порада молодому купцю» 1748 р.

Проповідуючий запропонував присутнім перевірити себе на знання системи найменування чисел, і виявилося, що з 15 чисел від десяти (101) до додекальона (1039) більшість не доходила далі трильйона (1012), а це всього 6-та позиція в переліку! Якщо ж спробувати рахувати час, то секунда – здається ніщо. Але якщо взяти 70 років як середній відведений нам вік, як писав Мойсей у псалмі 89 «При тому днів нашого віку – сімдесят років; якщо ж у силі, – то вісімдесят років…» , то виявиться, що це всього 2 207 520 000 секунд. А ця цифра – лише на 5 місці згаданого переліку! З 2,2 мільярдів секунд третину ми спимо, а половину того, що залишилося – витрачаємо на роботу. І залишок – наше життя! Це дуже мало, і це є наша найдорожча валюта.

Все своє життя людина вчиться. Але парадокс в тому, що, як правило, ніхто не любить, щоб його вчили: ні дорослі, ні діти. Проте в Святому Письмі мужі віри шукали божої науки. Мойсей далі в псалмі продовжує: «Навчи нас лічити отак наші дні, щоб ми набули серце мудре!», а Мойсей був вже літнім чоловіком, коли писав ті слова. Апостол Павло в посланні до Ефесян писав: «Отож, уважайте, щоб поводитися обережно, не як немудрі, але як мудрі, використовуючи час, дні бо лукаві!» (Послання до Ефесян 5:15,16). Час і мудрість в цих віршах йдуть поряд. Якщо ми будемо рахувати наші дні, вважати на наші роки, на наш час, ми здобудемо серце мудре. Це найбільше, чого бракує людям.

Далі проректор нагадав сумну історію з другого розділу книги Буття про те, як після гріхопадіння розпочався зворотній відлік для людей, було принесено жертву, й Адам отримав відрізок часу. Люблячий Господь дає нам час, щоб ми повернулися до Нього, щоб здобули серце мудре. В Біблії безліч прикладів Божого довготерпіння. Коли Ной будував ковчег, на це було відведено достатньо часу, щоб оточуючі зробили свій вибір. Адже міг би бути побудований не один, а безліч ковчегів. А можливо, він взагалі став непотрібним, через навернення всіх. Коли Господь водив по пустелі 40 років Ізраїльський народ, він давав шанс племенам Ханаану покаятися. Бог, який міг миттєво спопелити Ніневію, дав їй час, пославши пророка Йону, бо не хотів її знищувати. Ісус Христос, стоячи на Оливковій горі, дивився на Єрусалим, і зі слізьми на очах казав про його зруйнування…

Немає нічого ціннішого, ніж той час, що ми проводимо з близькими людьми. А чи має Бог потребу, щоб ми свій час відділяли для спілкування з Ним? На що ми витрачаємо наш час? Хоч людство і винайшло пилососи, пральні машини , хлібопічки, часу не стало більше. «Горе землі та морю, до вас бо диявол зійшов, маючи лютість велику, знаючи, що короткий час має!», писав апостол Іван в книзі Об’явлення. І це підтверджує сьогодення: хтось сидить в телефоні, хтось у комп’ютері, адже вся сучасна індустрія працює, щоб вкрасти наш час, який можна використати, щоб розкаятися, пізнати Бога, когось познайомити з Ним.

В книзі “Дії Апостолів” Лука зазначив: «Не зважаючи ж Бог на часи невідомости, ось тепер усім людям наказує, щоб скрізь каялися, бо Він визначив день, коли хоче судити поправді ввесь світ через Мужа, що Його наперед Він поставив, і Він подав доказа всім, із мертвих Його воскресивши.» (Дії Апостолів 17:30,31). А апостол Павло писав: «Де обітниця Його приходу? Бо від того часу, як позасинали наші батьки, усе залишається так від початку творіння….Не бариться Господь із обітницею, як деякі вважають це барінням, але вам довготерпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття.»( 2 Петра 3:4). Проповідник закликав присутніх пильнувати час, спілкуватися з нашим Творцем і бути прикладом своєму оточенню у слові та житті.

Андрій Данилович провів цікаву наочну аналогію: наш час можна порівняти з додатковим часом у фіналі чемпіонату світу з футболу, коли Христос зараз дивиться на нас, які живуть у додатковий час, і переймається за свою команду – людство, як, в даному прикладі, турботливий, люблячий, жертовний тренер. Тож пильнуємо, адже у нас максимум всього пару мільярдів секунд.

Наталія Приймак
Фото автора